Інформаційна година «Творці писемності слов*ян»

Виникнення слов’янської писемності

 

Зміст

1. Передумови виникнення слов’янської писемності.

2. Кирило і Мефодій - проникливі тлумачі християнського вчення.

3. Роль старослов’янської мови в розвитку культури слов'янських народів.

4. Вивчення елементів старослов’янської мови в загальноосвітньому закладі.

 

1. Передумови виникнення слов’янської писемності

 

При з’ясуванні цього питання слід зазначити, що проблема створення письма в аспекті історико-культурного розгляду впродовж століть була об’єктом наукових суперечок.

 

Становлення державності феодального суспільства слов’ян у середині IХ ст. вимагало відповідної релігії для утримання в покорі соціальних низів та повноправного виходу на міжнародну арену. Найближчим і найперспективнішим для слов’ян було християнство. Тому на Балканському пiвостровi та в Середнiй Європi точилася боротьба мiж Вiзантiєю та Римом за сфери полiтичного та економiчного впливу на слов'янськi країни. Коли виявилося, що вiйськової сили недостатньо, Вiзантiя вдалася до християнiзацiї південних слов'ян, Рим та латинсько-нiмецьке духовенство почали поширювати християнство в захiднослов'янських землях.

 

Велика Моравія на той час була вже християнізована, але в церковно-адміністративному аспекті вона не була самостійною і знаходилась під впливом німецького архієпіскопату, котрий намагався політично підкорити мораван німецьким феодалам, тому релігійна служба відбувалася на незрозумілій слов’янам латинській мові. Прагнучи самостійності, слов’янські князі боронилися від баварських єпископів, бо вбачали в них знаряддя чужоземного впливу перш за все франкського королівства, відчували загрозу поневолення

 

 Вплив Візантії, яка йшла на поступки в питаннях поширення слов’янської форми обряду і мови богослужіння, перекладу богослужбових книг слов’янською, не загрожував молодим державам втратою самостійності у майбутньому. Навпаки, прийняття християнської віри у цьому випадку стало б своєрідним фактором стабільності у державотворенні, сприяло розвитку освіти й культури слов’янських народів.

Таким чином, моравський князь Ростислав у 862-863 р. звернувся до вiзантiйського iмператора Михайла III з проханням надiслати до Моравiї місіонерів, єпископа і вчителя, котрі б виклали християнське вчення рідною для моравських слов’ян мовою. У своєму посланні Михайлу Ростислав писав також про бажання розповсюдити християнську віру на слов’янській мові не тільки на землі мораван, але й в інших слов’янських землях.

 

Імператор Візантії Михайло III охоче вiдгукнувся на прохання моравського князя: це давало можливість розширити вплив візантійської церкви на Європу й таким чином потіснити римську церкву. Мiсiю християнської проповiдi в Моравiї було запропоновано виконувати братам Костянтину (слов’янське ім’я Кирило узяв на честь грецького теолога V ст. Кирила Александрійського у 868 р. ) та Мефодію. 

 

2. Кирило і Мефодій - проникливі тлумачі християнського вчення

 

Це були високоосвiченi люди. Костянтин працював у патрiаршiй бiблiотеці, викладав фiлософiю, Мефодій був настоятелем монастиря. Обидва – проникливі тлумачі християнського вчення, обдаровані полемiсти, мовознавці, перекладачі.

Для мораван Костянтин створив спеціальну азбуку (на сьогодні точно невідомо, яку саме азбуку – кирилицю чи глаголицю), разом з Мефодієм переклав грецькi релiгiйнi книги слов’янською мовою. З дитинства вони добре знали давньоболгарську мову, бо були родом з м. Солуні, де поряд з греками жило багато болгар. Тому в основу слов’янської мови брати поклали солунсько-македонський говір староболгарської мови, доповнивши її новотворами з інших

мов. Саме цю мову і назвуть старослов’янською. Таким чином, ця мова багато в чому була штучною. За свідченням середньовічного вченого Чорноризця Храброго, це сталося 863 р. Цей рік і вважається початком слов’янської писемності.

Костянтин i Мефодій прибули у Велику Моравiю, маючи при собi переклади на старослов’янську мову Євангелія, Апостола, Псалтиря, Часослова, деяких iнших книг релiгiйного змiсту. Впродовж трьох рокiв вони впроваджували культуру, сприяли мораванам (предкам сучасних чехів, словенців, словаків) у звiльненнi їх вiд полiтичного, економiчного i культурного гніту, поширенню християнського слова, вчення у слов’янському світі. Успішно здійснювалася їхня навчально-педагогічна діяльність і в інших слов’янських країнах.

 

Римський папа Адріан ІІ визнав старослов’янську мову, а богослужбові книги, написані старослов’янською мовою, були ним освячені та покладені в церкві святої Марії. Це стало серйозною перемогою першовчителів слов’ян. Органiзовувалися слов’янськi школи, засновувались монастирi, церкви.

 

Після смерті у 885 р. Мефодія відбулися різкі зміни: було заборонено слов’янське богослужіння, розгромлені слов’янські школи, храми, спалені слов’янські книги, учнів Кирила і Мефодія, священників, проповідників забивали на смерть. Один із учнів першовчителів Климент знайшов притулок від смерті на березі Охридського моря Македонії і там заснував монастир, що в майбутньому став могутнім центром слов’янської писемності і культури. Відомо, що Святий Климент навчив слов’янської грамоти понад 3,5 тис. активних діячів слов’янської духовної культури

 

Церковнослов’янська мова стала офіційною мовою болгарської мови (894 р. ) на період царювання Симеона (893-927). Цей перiод став золотим вiком старослов’янської писемностi. З Болгарії кирилична слов’янська писемність проникла в Сербію, Русь.

 

Життєвий подвиг християнських святих Кирила та Мефодія, їх учнів Костянтина Ярославського, Климента Охридського та багатьох інших в ім’я поширення християнської віри, їх відданість справі просвіти слов’ян – це приклад християнської моралі в дії.

 

Щорічно, 24 травня Церква святкує день пам'яті слов'янських вчителів, рівноапостольних Кирила і Мефодія. Ці святі відвіку вважалися покровителями науки, "книжкових людей", що вчать і вчаться. З 1987 року в Україні до цього свята стали приурочуватися Дні слов'янської писемності.

 

29 березня 1994 р. Кабінет Міністрів України, підтримуючи ініціативу Міністерства культури і Українського комітету славістів, прийняв постанову про проголошення 24 травня кожного року Днем слов’янської писемності та культури. 

 

3. Роль старослов’янської мови в розвитку культури слов'янських народів

 

Завдяки "штучному", книжному характеру старослов’янська мова сприймалася слов’янами як літературна, загальнослов’янська мова. Вона не тiльки впливала на iншi слов’янськi мови, але й зазнавала активного впливу з боку цих мов, тому з кiнця ХI-поч. ХII ст. уже не iснувала у своєму початковому виглядi. На сьогодні це мертва мова.

 

Основною сферою поширення її була церковнослов’янська мова,

що стала наслідком схрещення старослов’янської мови з мовою того чи iншого народу. Вiдомо кiлька iзводiв старослов’янських пам’яток: болгарський з ХII ст. , сербський, чеський з ХIII ст. , руський (з ХI ст. ).

Старослов’янська мова відіграла важливу роль у розвитку культури Київської Русi, яка пiдтримувала зв’язки з Болгарiєю та Вiзантiєю. Тут старослов’янська писемнiсть поширилася ще до прийняття християнства.

 

За літописними свідченнями, з усіх наявних на той час конфесій князь Володимир, на той час державний діяч європейського рівня, вибирає саме християнську віру і слов’янську азбуку як своєрідний знаковий код для передачі найважливіших людських духовних здобутків, графічної форми поширення християнського вчення у слов’янському світі.

 

Син Володимира Ярослав Мудрий (978-1054) енергійно продовжив справу батька. Саме в роки його правління (з 1019 р. ) інтенсивно розвивається книжна справа, у Києві працювали слов’янські книжники з Болгарії, Сербії, Чехії. Ярослав заклав храм святої Софії - кафедральний собор самостійної Київської митрополії, першим митрополитом якої став Іларіон (1053), відомий "Казанням про Хрещення Русі", "Словом про Закон і Благодать". 

 

4. Вивчення елементів старослов’янської мови в загальноосвітньому закладі

 

З елементами старослов’янської мови учні знайомляться, починаючи з шостого класу. Учням доцільно повідомити, що старослов’янська мова була мовою богослужінь, богослужебних книг аж до появи творів Івана Котляревського. Нею були написані "Повість врем’яних книг", "слово о полку Ігоревім", "Руська правда", "Слово о законі і благодаті" Іларіона, "Повчання" Воломира Мономаха тощо.

 

Зі старослов'янської українська мова засвоїла назви абстрактних понять, пов'язаних насамперед із релігією, мораллю (благодать, Господь, пророк, учитель, чудо, молитва, воскреснути). Зі стилістичною метою старослов'янізми використовувалися письменниками з метою надання висловлюванню урочистого або, навпаки, іронічного звучання (Згадаймо п'єси І. Котляревського, вірші Т. Шевченка тощо).

 

Для старослов'янізмів характерні такі фонетичні й морфологічні особливості:

 

- звукосполучення ра, ла, ре, ле відповідно до українських оро, оло, єре: враг — ворог, град — город (Новгород), глава — голова, глас — голос, область —- володіти, плащ — полотно, древо — дерево, плевели — полова;

- звукосполучення ра на початку слова: раб;

- звукосполучення жд на місці колишнього звука д: вождь — водій, нужда, страждати;

- початкові є, ю: єдиний, юнак, юродивий;

- префікси воз-, вос-, пре-, пред-, со-: вознесіння, воскреснути, премудрий, предтеча, соратник;

 

- іменникові суфікси -тель, -знь, -ств(о), -тв(а): мислитель, приязнь, молитва, жертва, товариство;

прикметникові суфікси -ащ-, -ущ-, -им-: трудящий, болящий, неопалимий.