28 січня о 13:30 год. у Шандриголівській сільській бібліотеці-філії відбувся захід до Дня пам'яті героїв Крут. Захід було проведено спільно із Шандриголівською ЗОШ та СБК с. Шандриголове.

 Пропонуємо до вашої уваги корисну інформацію "Як боротися з булінгом"

 

Пропонуємо до вашої уваги історичний хроноскоп пам'яті "Крути - наш біль, наша пам'ять".

29 січня 1918 року біля невеличкої станції Крути на Чернігівщині сталась трагедія, яка сколихала, пробудила всю Україну. У цей день жменька юнаків у нерівному бою віддала своє життя, але відстояла честь України… Цієї станції немає на картах України. Загубилась вона серед дрімучих борів на північний схід від України.

Російську імперію 1917 року революційні події потрясали: відбувся державний переворот, імператор зрікся престолу і передав правління державою Тимчасовому буржуазному уряду. За владу в Петрограді боролися різні політичні сили. У листопаді її захопили більшовики на чолі з Леніним. Українські патріоти вирішили скористатися історичною нагодою і створити суверенну державу.

1917 – 1918 роки були дуже важкими для утвердження української державності. Дуже жорстока була боротьба за владу в Києві. Однак сподівання українців не були марними. У листопаді 1917 року було проголошено Українську Народну Республіку.

Це видатна подія в історії українського народу.

Більшовицька Росія не змогла змиритися зі створенням Української держави. Її становище ускладнювалось тим, що Центральна Рада, якій належала влада в Україні, зволікала з вирішення багатьох надзвичайно важливих, термінових питань. Саме цим скористались більшовики, щоб проголосити в Українській Народній Республіці радянську владу. Більшовики почали застосовувати великі військові сили і рушили до Києва…

Що ближче було до Києва, то жорстокішою була боротьба. Зупинити ці сили було нікому. Саме тому на станцію Крути, яка була воротами до Києва, прибув нашвидкуруч зібраний загін юнаків під командуванням сотника Омельченка. Загін складався із гімназистів 6, 7, 8 класів. Саме вони і спробували перепинити шлях радянським військам.

Запис до лав юних захисників Центральної ради відбувався добровільно. 15 січня 1918 року на зборах другої Української Ради імені Кирило-Мефодіївського братства студент гімназії Микола Тригуб зачарував гімназистів своєю патріотичністю: “ Вступайте до студентського куреня закликаю лише тих, хто вірить в Україну і готовий за неї померти. Зберемось і вирушимо на фронт. Ось і все “.

Студенти підходили до столу, записувалися до студентського куреня січових стрільців. 28 січня поїзд вирушив зі станції Київ і наступного дня прибув на станцію Крути. Їх було приблизно 300 чоловік. Це було переважно учні середніх шкіл, що ніколи не тримали у руках зброї і навіть не мали елементарної військової підготовки. Курінь одразу ж був розгорнений у лаву проти більшовицьких сил. Сміливо йшли юнаки на січ. У глибокому снігу, при морозі – 15 С , у своїх гімназистських шинелях залягли вони в сніг. Більшовики не зупинялися, хоч по них і був відкритий вогонь, вони відчували свою перевагу, бо їх було до 6-и тисяч бійців…

Ведуча: Ось так опинилась молодь під Крутами, тими Крутами, що стали трагедією, рівночасно гордістю України. Юнаки не знали, яка сила-силенна більшовиків іде на них. Їх було 300 проти шеститисячної армії. Половина з них впало в бою, а половину забрали в полон, довго й жорстоко катували.

Їх вишикували чотирикутником. З нелюдською люттю їх били прикладами, нагаями і просто кулаками. Та не впали вони на коліна, не просили пощади, помилування. Вони мужньо зустріли вирок суду. А він був такий: поранених відправити до Харкова, а решту – розстріляти.

27 засуджених стали в ряд. Наближались страшна хвилина. Але скалічені юнаки перед обличчям смерті не занепали духом. Учень сьомого класу гімназії Григорій Папський сильним голосом починає співати: “ Ще не вмерла Україна “. Всі товариші підхоплюють. І пісня дужчає, спів лине по всій Україні.

Дивним способом урятувалися поранені, яких доставили до Харкова. Лікарі-українці допомогли їм втекти з лазарету, інакше не минула б їх доля товаришів. Видно, для того їх порятував Господь, щоб через них дійшла до нас правда про мученицьку смерть юних героїв.

А ворог уже лютував у Києві. Лише за 10 днів свого панування в місті більшовики розстріляли 5 тисяч людей. 200 українських гімназистів знищили за те, що вони були записані в бойовий курінь і вільне козацтво. Розстріляли і тих, хто не хотів вступати до радянського війська.

Розстрілювали за те, що розмовляли українською мовою, за пісню українську, навіть за сорочку-вишиванку можна було кулю дістати. Гинула молодь України, її цвіт, її надія.

Тільки-но більшовики залишили Крути, селяни з довколишніх сіл познаходили тіла розстріляних. Їхніх очей не було вкрито за давнім звичаєм червоною китайкою. Ворог кинув їх на поталу дикій звірині та хижим крукам. Селяни зібрали їхні тіла, поховали за християнським звичаєм. На могилі поставили хрест.

Загинув увесь студентський курінь. Загинули юнаки славною смертю, смертю героїв, віддавши своє молоде життя за Україну, показавши,що воля українського народу за визволення є твердою і непереможною. Вони стримали, хоч і ненадовго, захоплення ворогом Києва.

Після повернення Центральної ради 19 березня 1918 року до Києва М. Грушевський запропонував вшанувати пам’ять стрільців студентського куреня та промовив над могилою: “ Для Вас ця могила навіки залишається полум’ям віри… Діти України… вона буде тим дзвоном… що не дасть спинитись… не дасть забути… Будьте певні, шановні герої, що ваша смерть недаремна. Вона жива і житиме довіку – вільна самостійна Україна! “

 

 Пропонуємо онлайн перегляд "В єднанні сила й міць держави".

Щороку 22-го січня в Україні святкують День Соборності. Історичним підґрунтям цієї дати стало проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося у 1919 році, і було ще одним проявом віковічного прагнення українців до своєї незалежності.

Історія свята

22 січня 1919 року об'єдналися дві українські держави, що постали на руїнах великих імперій: одна — Російської, інша — Австро-Угорської. Українська Народна Республіка (УНР) і Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) утворили єдину, соборну Українську державу. Ця подія засвідчила: українці — окремий народ, який, хоч і був довгі роки розділеним, не змішався з іншими, не втратив свого самоусвідомлення. І ось — має нарешті свою державу.

Чому ж це свято ми називаємо саме Днем соборності? Що таке соборність? Погляньмо на значення цього слова:

• пряме (із філософського словника): соборність — єдність усіх членів Церкви для спільного відшукання шляху до порятунку;
• у стосунку саме до української ситуації: ідея об'єднання усіх етнічних українських земель у єдиній державі.

Традиція відзначення Дня соборності

День соборності не був аж такою щасливою датою — після нього сталося ще багато трагічних для українців подій. Наш народ знову був розірваний між різними державами і владами. Та все ж той день, коли був підписаний Акт Злуки українських земель, довів, що возз'єднання таки можливе — якщо вірити в нього і робити все, аби воно відбулося.

Тож не дивно, що в незалежній Україні День соборності з 1999 року відзначається офіційно і має свою особливу традицію. Ти, безсумнівно, знаєш про неї — це «живий ланцюг». І з'явилася вона ще до того, як День соборності став офіційним святом.

21 січня 1990 року українські патріотичні сили організували безперервний «живий ланцюг» між Києвом і Львовом: узявшись за руки, люди стояли вздовж доріг і шосе. Уявляєш, скільки потрібно було учасників, аби втілити таку грандіозну ідею? «Живий ланцюг» став символом єдності усіх українців — незалежно від того, чи живуть вони на сході, чи на заході (а в той день вони і взагалі ще були громадянами не України, а Радянського Союзу!).

Емоційні й символічні також ланцюги, що їх на День соборності утворюють останніми роками кияни. Узявшись за руки на мосту Патона, вони об'єднують правий і лівий берег Дніпра — бо ж по кожен бік живуть українці, які прагнуть бути разом, усі в одній країні.

У кожній області, кожній місцевості — свої історії, свої звичаї, свої неповторні особливості. Усі ми різні, та все ж кожен з нас — українець. Пам'ятаймо про це: тільки разом ми — сила!

Будьмо патріотами! Пишаймося, що ми українці!!!