Пропонуємо до вашої уваги історичний хроноскоп
"Козацький дух з віків до сьогодення"
Свято встановлено 14 жовтня 2014 року Указом Президента України Петра Порошенка з метою вшанування мужності, бойового подвигу та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, самовідданості громадян, які присвятили своє життя служінню Українському народу, збереження та розвитку національних військових традицій і звитяг; сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві, посилення суспільної уваги та турботи про захисників рідної землі та на підтримку ініціативи громадськості.
Щороку 14 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, УПА та українських козаків, відзначається День захисника України.
14 жовтня, на свято Покрови Пречистої Богородиці, в нашій державі відзначається День українського козацтва.
З давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Запорожці, зокрема, мали на Січі церкву на честь Покрова Пресвятої Богородиці з іконою її Покрова. Окрім того, на свято Покрови в Україні відбувалася Велика рада, що обирала гетьмана, визначала, як козацтву жити далі. Тому символічно, що це свято встановлене Указом Президента № 966/99 від 07.08.1999 р. припадає саме на цю дату.
Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий» , «схильний до завоювання» . У XIV ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника житій святих «Синаксаря» . Цікаво, що слово « козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник»
Історики вважають, що українське козацтво виникло в 1480-х роках, але тільки в середині XVI століття їхня кількість зросла настільки, що козацьке військо почало впливати на перебіг політичних подій в Україні і Європі. Європейські монархи наймали козаків для участі у військових операціях. З напіввійськового промислу козацтво перетворювалося на окремий стан тогочасного українського суспільства. Вироблялися і усталювалися військова організація, адміністративний устрій, закони і звичаї. У XVI столітті українське козацтво утворило свій центр - Запорозьку Січ, що була столицею значною мірою незалежної військової республіки. У XVII столітті козацтво запорозьке, реєстрове вже утворило провідну верству українського народу і склало основу української держави, що постала 1648 року з початком Визвольної війни під проводом гетьмана України Богдана Хмельницького. Козацький адміністративно-військовий устрій був поширений на значну частину України. 3 козацької старшини утворилася нова українська аристократія. Новий устрій проіснував на українських землях до кінця XVIII століття, а військові козацькі формування - до першої половини XIX століття.
Проблема появи та формування козацької верстви й досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання були зроблені ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка « Козака» , який вдало боровся з татарами. З часом викристалізувалася низка версій, що пояснюють походження козацтва:
1) «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу « козарами» , або хозарами;
2) «чорно-клобуцька» — вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;
3) «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані;
4) «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;
5) «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;
6) «родницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками» , які жили у пониззі Дунаю;
7) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;
8) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;
9) «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.
Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. Водночас більшість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді.
В Україні немає більш важливого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та більш важливого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню самобутнього способу життя українського етносу.
Покро́ва Пресвято́ї Богоро́диці — християнське і народне свято, відзначається церквами східного обряду (православними та греко-католиками) 14 жовтня.
З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва. Традиційно вважається, що на Покрову у 1942 році було утворено Українську повстанську армію, тому 14 жовтня святкується як день УПА, проте деякі історики схильні вважати, що дата утворення є суперечливою.
За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр православ'я — Константинополь, намагаючись захопити місто. Мешканці столиці Візантії у гарячий молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповіданнями, з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей.
Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами.
За іншою версією, натхненням для свята стало видіння Андрія юродивого під час облоги Константинополя військами агарян. Пресвята Богородиця з'явилася мешканцям міста у храмі та прийняла їх під свій захист покров. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано.
Варіант легенди з сарацинами (в переказі Димитрія Ростовського)
У 910 році, при імператорі Левові Мудрому та патріарху Макарієві, візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами (в ряді джерел — з племенами русів) й Константинополю загрожувала небезпека.
У недільний день, 14 жовтня, під час всеношної, коли «Влахернский храм» був переповнений тими, що моляться, святий «Андрій, Христа ради юродивий» (Андрій, що споглядав це диво, був слов'янином, у молодості потрапив до полону й був проданий у Константинополі в рабство місцевому жителю Феогностові), о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачив що йде по повітрю Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих (Богородицю супроводжували Іоанн Хреститель та Іоанн Богослов).
Димитрій Ростовський повідомляє такі подробиці про чудесне явлення:
Коли св. Андрій з Єпіфанієм споглядали це чудове бачення, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Свою Боговиднеє й Пречистеє обличчя. Закінчивши тут молитву, підійшла до престолу, молилася й тут за стоявший нарід. Після закінчення молитви, зняла з Себе сяюче на зразок блискавки — велике й страшне покривало, яке носила на Пречистім чолі Своїм, й, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, розпростерла над усім стоявшим народом. Здивовані ці мужі досить довгий час дивилися на це розпростерте над народом покривало, та сяючу на зразок блискавки „славу Господню“. Й доки була там Пресвята Богородиця, видно було покривало; а коли відійшла Вона, зробилося й воно невидиме. Але взявши його з собою, Вона залишила благодать бувшим там.
Історія відзначення свята
Відзначення свята Покрови має дуже глибоку історію в Україні. Хоча свято було впроваджене ще з часів хрещення Русі, особливе шанування Покрови Богородиці починається з 12 століття, при князеві Андрії Боголюбському,.
На території України найстарішою церквою, яка присвячена святу Покрова, є Покровська церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена у 1467 р. як фортеця.
Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Деякі Покровські храми, переважно 18 століття, вціліли до нашого часу. Перлиною української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 р., у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, що зведена у 1766 році видатним Григоровичем-Барським.
Свято Покрови Пресвятої Богородиці деякими невипадково вважається днем створення Української повстанської армії (УПА). Цього дня починаючи з 2005 року в містах України відбуваються хода та мітинги прихильників українського націоналізму.
14 жовтня 2014 року Президент України Петро Порошенко з метою вшанування традицій та на підтримку ініціативи громадськості скасував відзначення Дня захисника Вітчизни і встановив свято День захисника України, яке відзначатиметься щорічно 14 жовтня.
Свято Покрови — давнє українське свято
Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває землю або листям, або снігом.
До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.
До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на землі (в тому числі сівба озимих) — завершено хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні. Згодом, під впливом християнства, виникла традиція, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку», «Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду», «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою». Це свято — покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту.
А на Поділлі дівчата казали: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу — най ся дівкою не мучу!»
Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг — буде багато весіль.
Сніг дає привід порівнювати сніговий покрив з весільним покривалом, а оскільки в цей час свідомо призначене і свято Пресвятої Богородиці, то ці порівняння розповсюджуються і на неї.
У багатьох народів, зокрема і у слов'ян, покривало (фата) вважалося дуже важливою весільною оздобою, взагалі слугувало ознакою заміжжя. За описами арабського письменника XII ст. свідчиться, що якщо комусь подобалась дівчина, то він накидав їй на голову покривало і вона мусила стати його дружиною (точніше, мабуть, це була пропозиція до шлюбу). Та і зараз ми знаємо, що весільна фата ще широко представлена у весільному обряді.
Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка — це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав'язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова — найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів — період весіль, і юнаки залюбки брали участь у весільних обрядах.
